Бахаулла — Божественний Вихователь
Упродовж усієї історії людства релігії були головною рушійною силою виховання народів світу. Бог дарує нові знання через Своїх Явителів, які приходять, коли стає необхідною наступна стадія пробудження й розвитку суспільства. У середині XIX ст. Бог звернувся до людства через Бахауллу (це ім’я означає «Слава Божа»), чиє Перо явило тисячі віршів, послань і книг, що надали імпульс до розвитку всесвітньої цивілізації та встановлення Найвеличнішого Миру.
«Ніколи не претендував Я на мирське владарювання. Єдиною метою Моєю було вручити людям те, що повелів Мені передати Бог…» – Бахаулла
Упродовж сорока років Бахаулла перебував у неволі та вигнанні, зазнавав гонінь і мук: правителі й духовенство того часу вбачали в Його Вченні загрозу своїй владі й особистим інтересам. Проте, всі їхні зусилля зупинити Божественне Одкровення залишилися марними. Віровчення Бахаулли, спрямоване на звеличення й виховання людей, впливало на людські душі. Це визнавали не лише Його друзі, але й вороги. Чим тяжчих утисків зазнавав Бахаулла, тим більше поширювалася Його Віра, яка сьогодні досягла всіх куточків планети. Нині мільйони людей застосовують Його Вчення в особистому й колективному житті заради покращення світу.
«Учення Бахаулли… на сьогодні дарує нам найвищу й наичистішу форму релігійного вчення……» – Лев Толстой
Життя Бахаулли
У квітні 1863 року чоловіки й жінки, молоді та старі, представники всіх верств населення зібралися на дорозі, що вела до берега ріки Тигр у Багдаді. Зі слізьми прощалися вони з Тим, Хто став їхнім другом, розрадником і напутником.
Мірза Хусейн-Алі, відомий як Бахаулла, залишав їх, аби вирушити в чергове заслання. Видатний послідовник Баба, Учення Якого ураганом пронеслося всією Персією за два десятиліття до того, Бахаулла залишав комфортне життя серед знаті, добровільно погодившись на тюремне ув’язнення та вигнання з рідних місць, куди Він більше ніколи не повернеться.
Утім, відчай людей поступився місцем надії: перш ніж остаточно залишити околиці Багдада, Бахаулла відкрито явив Своїм товаришам те, про що багато хто з них уже здогадувався, — що Він і є Тим Великим Божественним Учителем, який був провіщений Бабом, Тим, Кому судилося відкрити нову еру в історії — еру, коли на зміну тиранії та несправедливості прийде мир у всьому світі, настане царство справедливості й восторжествує принцип єдності людства.
«Божественна Весна», проголошена Ним, настала.
Дитинство та юність
Мірза Хусейн-Алі народився в Тегерані, столиці Ірану, який на той час був частиною Османської імперії, 12 листопада 1817 року у багатій аристократичній сім’ї. З раннього дитинства Він виявляв надзвичайні знання та мудрість.
Мірза Хусейн-Алі не пішов шляхом Свого батька — державного діяча. Натомість Він вирішив присвятити Себе піклуванню про бідних. Він не шукав високих посад чи популярності в суспільстві.
Прийняття релігії Баба назавжди змінило життя молодого дворянина та Його родини. Хоча Вони ніколи не зустрічались особисто, але тільки-но мірза Хусейн-Алі почув послання Баба, Він оголосив, що цілком і повністю вірить Йому, і з усією Своєю енергією та впливом узявся поширювати Його Віру.
У 1848 році відбулася важлива зустріч послідовників Баба в Бедашті, селі на північному сході Ірану, її підсумком стало підтвердження незалежного характеру нової релігії. Мірза Хусейн-Алі відіграв у цьому ключову роль і відтоді став відомий як Бахаулла.
Чим більше зростала община послідовників Баба, тим більш лютого й запеклого опору зазнавала вона з боку мусульман. Тисячі бабідів зазнали найжорстокіших, варварських тортур, багато хто був страчений.
У 1850 році Баба публічно стратили. Більшість видатних прихильників Баба загинула, і незабаром стало очевидно, що Бахаулла — єдиний, Кому решта бабідів може довірити керівництво общиною.
Одкровення
У 1852 році Бахауллу облудно звинуватили в тому, що Він причетний до замаху на життя іранського шаха Насір ад-Діна. Коли було видано ордер на арешт, Бахаулла вирушив назустріч Своїм обвинувачам — на величезне здивування тих, кого послали заарештувати Його. Вони провели Його, босого, у кайданах, вулицями Тегерана, де юрмився натовп, і кинули в сумно відому підземну в’язницю «Чорна яма».
Це підземелля колись слугувало резервуаром для стічних вод громадської лазні. Заарештованих саджали до цієї холодної та смердючої ями, сковуючи разом важелезними ланцюгами. Шрами від цих ланцюгів залишились на тілі Бахаулли до кінця Його життя.
У цих страшних умовах Бог відкрив Бахауллі Його велике положення. Людству пощастило отримати опис цього надзвичайного моменту в історії релігії, зроблений Самим Явителем: У дні, які Я провів у тегеранській в’язниці, Мені було не до сну в смердючій темниці під вагою ланцюгів, але коли випадало задрімати, Я відчував, ніби щось ллється з Моєї голови на груди, подібно до потужного потоку, який спадає на землю з величної гори. У такі хвилини все тіло Моє охоплювало полум’я, а з язика зривалися слова, яких не витримав би нічий слух.
Заслання до Багдада
Після чотирьох місяців страшного ув’язнення, хворий та виснажений, Бахаулла був вимушений назавжди залишити рідний Іран за наказом влади. Він та Його родина були заслані до Багдада. Послідовники Баба, які залишилися живими, почали дедалі частіше звертатися до Бахаулли за моральним і духовним керівництвом. Шляхетність, мудрі поради, доброта, якою Він оточував усіх без винятку, і дедалі більш помітні в Його особистості ознаки величі — усе це поступово згуртовувало роз’єднану общину.
Зростання впливу Бахаулли в общині послідовників Баба викликало жорстоку заздрість з боку Йахйа — Його амбіційного молодшого зведеного брата. Мірза Йахйа вдався до низки безчесних спроб звести на Бахауллу наклепи й посіяти підозру й невпевненість серед Його товаришів. Не бажаючи ставати причиною напруженості, Бахаулла пішов у гори Курдистану, де жив упродовж двох років, розмірковуючи на самоті про покладену на Нього Божественну Місію. Цей період Його життя нагадує усамітнення Мойсея на горі Синай, Христа — у пустелі й самотні мандри Мухаммада аравійськими пагорбами.
Попри все це, навіть у цьому віддаленому регіоні, поступово почала поширюватися слава про Бахауллу. Люди передавали одне одному чутку, що там з’явилася Людина надзвичайної мудрості та красномовства. Коли ці чутки досягли Багдада, бабіди впізнали в Ньому Бахауллу й почали вмовляти Його повернутися.
Повернувшись до Багдада, Бахаулла сповнив життя послідовників Баба новою енергією; повага до общини почала зростати, а слава про Нього Самого поширилася ще більше.
У цей період Бахаулла написав Свої відомі твори: Потаємні Слова, Сім Долин і Книгу Безсумнівності (Кітаб-і-Іган). Його місія ще не була оголошена публічно, але ці Скрижалі свідчили про Божественну силу.
Дедалі більша слава Бахаулли знову збудила заздрощі й ненависть, які вже було вщухнули серед ісламського духовенства. На адресу іранського шаха надсилали листи з проханнями про те, аби він попросив османського султана заслати Бахауллу якнайдалі від іранського кордону. Бахауллі було оголошено про повторне вигнання.
Наприкінці квітня 1863 року, перш ніж залишити околиці Багдада й вирушити до Стамбула (у той час відомого на Заході як Константинополь), Бахаулла та Його супутники впродовж дванадцяти днів залишалися в саду, який Він назвав «Різван», що означає «Рай». Там, на березі ріки Тир, Бахаулла оголосив Себе Тим, про Кого сповістив Баб, — Посланцем Божим для епохи колективної зрілості людства, провіщеним усіма Писаннями світових релігій.
Подальше заслання
Через три місяці після від’їзду з Багдада Бахаулла та Його товариші досягли Константинополя. Вони залишалися там чотири місяці, після чого їх заслали далі, у місто Едірне (Адріанополь). Це була виснажлива подорож надзвичайно морозної зими. В Адріанополі їх розмістили в будинку, у якому було зовсім неможливо захиститися від холоду.
Сучасний вигляд будинку Різи-бека в Адріанополі (Едірне), де Бахаулла жив упродовж року. На задньому плані — мечеть султана Саліма.
Бахаулла назвав Адріанополь «далекою в’язницею». Утім, незважаючи на несприятливі умови, у яких були вимушені жити засланці, богонатхнені вірші продовжували виливатися з-під пера Бахаулли, а Його послання досягали навіть таких далеких місць, як Єгипет та Індія.
У цей період мірза Йахйа, амбіційний зведений брат Бахаулли, удався до спроби отруїти Його. Бахаулла вижив, але до кінця життя в Нього тремтіли руки, що позначилося на Його почерку.
У вересні 1867 року Бахаулла почав писати звернення до монархів і правителів світу. У цих пророчих трудах Він відкрито оголосив про Своє положення та сповістив про настання Нової Ери. Він закликав світових лідерів обстоювати справу справедливості, інакше на людство чигатимуть катастрофічні потрясіння. Він закликав створити спеціальну організацію, у рамках якої вони могли би вести переговори й установити міцний мир. Його попередження були проігноровані.
Кампанія наклепів, що тривала з боку ворогів Бахаулли, змусила Османський уряд заслати Його ще раз, причому в найстрашнішу свою колонію — у середземноморське місто-в’язницю Акку, куди Бахаулла прибув 31 серпня 1868 року й де провів решту Свого життя.
Перші два роки перебування в місті Акка Бахаулла знаходився у в’язниці, в одиночній камері, куди не допускали навіть Його рідних, які були в тій самій тюрмі. Згодом Його разом із супутниками переселили в тісний дім, розташований у межах міських стін. Жителі та влада Акки переконалися в невинності невеликої групи бахаї, засланих у їхнє місто, а високі духовні якості бахаї, особливо старшого сина Бахаулли, Абдул-Баха, пом’якшили їхні серця. Як і в Багдаді й Адріанополі, шляхетність Бахаулли поступово завоювала Йому повагу серед місцевих жителів, у тому числі й деяких лідерів. Кілька років потому двері міста-в’язниці розчинилися перед Бахауллою та Його послідовниками.
Нарешті Йому було дозволено жити у відносно комфортних умовах — у будинку, який сьогодні відомий як Будинок у Бахджі. У цьому домі в травні 1892 року Бахаулла пішов із життя, перебуваючи на вершині Своєї могутності та слави.
Сторінка Кітаб-і-Аґдас, ілюмінована на замовлення Абдул-Баха у 1902 році
У місті Акка Бахаулла явив Свою найважливішу роботу — Кітаб-і-Аґдас («Найсвятіша Книга»), у якій Він виклав основні закони та принципи Своєї Віри й заклав підґрунтя для зведення нової цивілізації.
Останні роки
Наприкінці 70-х років XIX ст. Бахаулла, формально залишаючись в’язнем, отримав певну свободу пересуватися за межами міських стін, що дало Його послідовникам можливість зутрічатися з Ним у відносно спокійних умовах. У квітні 1890 року професор Едвард Гренвілл Браун з Кембриджського університету зустрівся з Бахауллою в орендованому для Нього будинку неподалік Акки.
Особняк Мазраї — один із будинків, де Бахаулла жив після звільнення з в’язниці в місті Акка.
Браун так описав цю зустріч: «Обличчя, на яке я дивився, я ніколи не зможу забути, але й не зможу описати. Ці проникливі очі, здавалося, читали глибини моєї душі. Не мало сенсу питати, у чиїй присутності я перебуваю, і я схилився перед тим, хто є предметом обожнення й такої любові, яким можуть позаздрити царі та про які марно зітхають імператори».
Земне життя Бахаулли добігло кінця 29 травня 1892 року. У Своєму Заповіті Він призначив Абдул-Баха Своїм спадкоємцем і головою Віри Бахаї. Уперше в історії Засновник світової релігії власноруч призначив Собі спадкоємця і письмово засвідчив це так, аби в цьому ніхто не міг сумніватися. Цей вибір спадкоємця — наріжний камінь інституту, відомого як «Завіт Бахаулли». Саме Завіт зберігає єдність общини бахаї впродовж усього часу її існування, і зберігатиме надалі.
«Одкровення, що з давніх часів проголошувалося Метою й Обітницею всіх Пророків Бога й найзаповітнішим Бажанням Його Посланців, нині, з усеосяжної Волі Всемогутнього та Його нездоланним велінням, явлене людям». – Бахаулла
«Я — Сонце Мудрості й Океан Знання. Я — провідна Зоря, що освітлює шлях. Я — Царствений Сокіл на десниці Всемогутнього. Я розправляю пониклі крила кожного зраненого птаха й допомагаю йому злетіти». – Бахаулла
«Я знемагаю не через тягар ув’язнення. Мене не засмучують приниження чи муки, яких Я зазнаю від рук Моїх ворогів. Життям Моїм присягаюся! Це — слава Моя, слава, якою Бог прикрасив Самого Себе. Якби відали ви про це!» – Бахаулла
Також в цьому розділі: