«…Мета божественних учень — створити узи єдності у світі людей і закласти підвалини любові й дружнього єднання серед роду людського». – Абдул-Баха

Великий Мир, до якого впродовж століть схиляють свої серця люди доброї волі й образ якого створюють покоління Пророків, поетів і мислителів, сьогодні перебуває в межах досяжності для людства. Цей світовий порядок може бути встановлений на ґрунті непорушної віри в єдність людства — духовної істини, яку підтверджують усі гуманітарні науки. Антропологія, фізіологія, психологія визнають лише один рід людський, незважаючи на його безмежну різноманітність. Аби визнати це, необхідно звільнитися від усіх забобонів, що роз’єднують людей за расовою та класовою приналежністю, віросповіданням, національністю, статтю, рівнем розвитку матеріальної культури, тобто, слід зректися всього, що дає привід одній людині вважати себе значнішою за іншу.

Упродовж усієї історії людства агресія та конфлікти були настільки характерними для соціальних, економічних і релігійних систем, що багатьом людям така поведінка здається властивою людській природі. Посилення цієї думки призводить до суперечностей, що паралізують людські відносини. З одного боку, люди всіх країн світу проголошують не лише готовність, але й прагнення до миру й гармонії, а з іншого — погоджуються з думкою, що людська істота невиправно егоїстична й агресивна, через що не здатна створити соціальну систему, яка була би водночас прогресивною та миролюбною, динамічною й гармонійною, систему, що надавала б цілковиту свободу для індивідуальної творчості та ініціативи й ґрунтувалася б на співробітництві та взаємодопомозі.

…люди зможуть привести в дію соціальні сили, які, перебуваючи в повній згоді з людською природою, сприятимуть гармонії та співпраці, а не війні і конфліктам.

Неупереджений аналіз фактів свідчить про те, що подібна поведінка зовсім не відбиває істинної сутності людини, а є наслідком викривлення людського духу. Прийнявши це положення, усі люди зможуть привести в дію соціальні сили, які, перебуваючи в цілковитій згоді з людською природою, сприятимуть гармонії та співробітництву, а не війні й конфліктам.

Якість, що відрізняє людину від решти форм життя, відома як людський дух, істотною частиною якого є розум. Ці особливості дали людині можливість збудувати цивілізації та досягти матеріального процвітання. Однак самі по собі такі досягнення ніколи не задовольняли людський дух, таємнича природа якого схиляється до величного, прагне до невидимого світу, найвищої реальності, до того непізнаваного, яке ми називаємо Богом. Релігії, подаровані людству плеядою духовних світил, установили первинний зв’язок між людьми та вищою реальністю, породили й удосконалили здатність людства здобувати — водночас із соціальним прогресом — духовні перемоги.

Сьогодні, в епоху, коли більшість нагальних проблем, що постали перед людьми, є глобальними, розглядати владу як привілей окремих членів людської сім’ї та дотримуватися застарілих уявлень про силу не можна. Досягнення людством пори зрілості вимагає відмови від колишнього розуміння та використання влади, тобто людської сили. Людство в змозі зробити це, і доказом цього є той факт, що, навіть перебуваючи під впливом традиційних уявлень, воно завжди замислювалося про іншу силу — необхідну для здійснення його сподівань. Історія переконливо свідчить про те, що в усі часи, нехай і не постійно й не завжди послідовно, люди будь-якого походження використовували широкий спектр сил свого творчого потенціалу. Найбільш очевидний приклад — сила самої істини, рушійна сила змін, пов’язаних з найвидатнішими досягненнями у філософській, релігійній, мистецькій та науковій сферах діяльності людства. Сила духу — ще один засіб мобілізації величезних можливостей людини, так само, як і сила прикладу, роль якого надзвичайно велика в житті як окремої особистості, так і всього суспільства. Досі не оцінено належним чином значення сили єдності людства, яка, за словами Бахаулли, «здатна осяяти всю Землю».

… коли більшість нагальних проблем, що стоять перед людьми, глобальні за своєю суттю, не можна, як раніше, розглядати владу як привілей окремих членів людської сім’ї і дотримуватися застарілих уявлень про силу.

Соціальні інститути лише тоді зможуть виявити та використати потенціальні ресурси, приховані у свідомості народів світу, коли ті, хто перебуває при владі, керуватимуться принципами, що відповідають новим, більш широким інтересам людства, яке розвивається небаченими темпами. Ці принципи зобов’язують правителів завойовувати довіру, повагу та щиру підтримку тих, чиї дії вони мають скеровувати; відверто та всебічно обговорювати рішення, які приймаються, з тими, чиї інтереси при цьому порушуються; об’єктивно оцінювати справжні потреби та прагнення громад, яким вони служать; якнайповніше використовувати можливості суспільства та його членів у межах наукового й духовного прогресу. Пріоритетний принцип дієвої влади — це принцип створення та зміцнення єдності між членами суспільства та членами його адміністративних інститутів.

Згідно з ученням Бахаулли, визнання єдності людства вимагає цілковитої перебудови й демілітаризації всього цивілізованого світу — світу, що органічно об’єднаний у всіх істотних аспектах життя: політичного устрою, духовних прагнень, торгівлі й фінансів, писемності та мови, але зберігає при цьому всю безмежну різноманітність національних особливостей своїх складових.

Розмірковуючи про зміст цього основоположного принципу, Шоґі Еффенді, Хранитель Віри Бахаї, писав 1931 року: «Далекий від прагнення підірвати усталений устрій суспільства, Усесвітній Закон Бахаулли прагне розширити його базу, перетворити його інститути відповідно до потреб постійно мінливого світу. Цей принцип не суперечить законним почуттям вірності та відданості. Він не ставить на меті ні загасити в серцях людей полум’я здорового й розумного патріотизму, ні скасувати систему національної автономії, дуже необхідної для запобігання злу надмірної централізації. Він не ігнорує й не намагається придушити всю різноманітність, зумовлену етнічним корінням, кліматом, історією, мовою, традиціями, мисленням та звичаями, що відрізняють народи та країни світу. Він закликає до більш широкої лояльності, прагнень, більш високих, ніж ті, що колись надихали людський рід. Він вимагає підпорядкування національних мотивів та інтересів першорядним вимогам об’єднаного світу. З одного боку, він відкидає надмірну централізацію, а з іншого — заперечує будь-які намагання встановити одноманітність. Його гасло — єдність у різноманітності».

«Воістину, релігія є головним знаряддям установлення порядку у світі та спокою серед народів його». – Бахаулла