Життя Абдул-Баха

Увечері 22 травня 1844 року стався важливий момент в історії людства. У місті Шираз, шо в Ірані, Баб оголосив про початок нового світового релігійного циклу.

Опівночі того самого дня в Тегерані народилася дитина. Бахаулла назвав новонародженого сина на честь свого батька Аббасом. Але із часом Аббас почав називати себе іншим ім’ям — Абдул-Баха, «Слуга Баха», присвятивши своє життя служінню людству, і став відомий як досконалий взірець Учення Бахаулли.

Дитинство

Дитинство Абдул-Баха було сповнене привілеїв, допоки не спалахнули жорстокі гоніння проти послідовників Баба, з-поміж яких Бахаулла був найбільш діяльним. Незважаючи на знатне походження, Бахаулла також не уникнув переслідувань. Страждання Бахаулли, яких Він зазнав у в’язниці (ланцюги на Його шиї були настільки важкими, що Він не міг підвести голови), справили незабутнє враження на Його восьмирічного сина.

У грудні 1852 року, після чотиримісячного ув’язнення, Бахауллу звільнили й вислали з Ірану з усією сім’єю. Вони назавжди залишали батьківщину. Дорогою до Багдаду Абдул-Баха страждав від обмороження й тяжких умов цієї виснажливої поїздки нарівні з усіма.

Незабаром після прибуття до Багдаду настав час іще одного важкого розставання, коли Бахаулла поїхав на два роки в гори Курдистану. Не маючи можливості перебувати поряд з любим Батьком, Абдул-Баха займався читанням і роздумами над Писаннями Баба.

Служіння Бахауллі

Коли Бахаулла нарешті повернувся, радості 12-річного хлопчика не було меж. Незважаючи на свої роки, Абдул-Баха вже тоді інтуїтивно визнав положення Батька. Від цього часу Він стає найближчим помічником Батька, а також Його захисником. Ще юнаком Він виявляє надзвичайну проникливість і здатність розуміти людей і покладає на себе обов’язок приймати численних відвідувачів Батька.

У той час Аббас часто відвідував мечеті, де обговорював теологічні питання з богословами й ученими, хоча ніколи не ходив до школи, а єдиним Його вчителем був Батько. В одному з коментарів, написаному ще в підлітковому віці, Він продемонстрував не лише глибокі знання й розуміння предмету, але й дивовижну красу мови. Упродовж усього періоду вигнання Бахаулли: у Багдаді, Адріанополі, Константинополі й місті-фортеці Акка — Абдул-Баха був Його незмінним супутником, поклавши на себе тягар переговорів з представниками цивільної влади.

Абдул-Баха в молодості, сфотографований під час
вигнання в Адріанополь, 1863–1868.

Під час вигнання в Акку Абдул-Баха продовжував захищати Батька, піклуватися про Його послідовників, підтримувати хворих і злиденних у місті й обстоювати Свою позицію в питаннях правосуддя та в розмовах з грубими й жорстокими тюремниками й ворожими чиновниками. Щедрість духу Абдул-Баха, Його самовіддане служіння й беззаперечне дотримання моральних і духовних принципів привернули до Нього оточуючих і з часом викликали повагу навіть найзапекліших ворогів.

Центр Завіту

У Своїй Найсвятішій Книзі Бахаулла встановив Завіт зі Своїми послідовниками, який прописував їм звернутися після Його смерті до Абдул-Баха, Якого Він описував як «Того, Кого призначив Бог, Хто є Гілка від Давнього Кореня». Положення Абдул-Баха як Центру Завіту було також установлене в інших Писаннях, у тому числі в Заповіті Бахаулли.

Після вознесіння Бахаулли Абдул-Баха ніс відповідальність за розвиток громади бахаї, у тому числі за поширення Віри Свого Батька на нових територіях, зокрема в Північній Америці та Європі. До Нього стікався постійний потік паломників зі Сходу та Заходу, Він вів широке листування з бахаї з усіх куточків світу та іншими людьми, які цікавилися Вірою. У Своєму щоденному житті в місті Акка Абдул-Баха був взірцем Служіння для оточуючих.

Заздрячи впливу Абдул-Баха, Його молодший зведений брат Мірза Мухаммад Алі намагався підірвати авторитет Абдул-Баха. Зусилля, спрямовані на розпалювання нових підозр щодо Абдул-Баха з боку ворожої влади, призвели до того, що обмеження, пом’якшені минулими роками, знову стали жорсткими. Хоч ці атаки й завдали великого болю Абдул-Баха та Його вірним послідовникам, вони не змогли завдати тривалої шкоди єдності громади чи поширенню Віри Бахаї.

Подорож на Захід

Уже 1907 року Абдул-Баха почав перевозити свою сім’ю до Хайфи — через затоку від Акки, де було зведено будинок біля підніжжя гори Кармель. У 1908 році заворушення в столиці Османської імперії завершились революцією молодотурків. Султан звільнив усіх релігійних і політичних в’язнів імперії, і після десятиліть позбавлення волі й заслання Абдул-Баха отримав свободу.

Незважаючи на величезні труднощі, тривала робота над зведенням Святилища Баба на схилі гори Кармель, у місці, на яке вказав Сам Бахаулла. У березні 1909 року Абдул-Баха врешті-решт зміг помістити останки Баба у Святилище.

Наступного року Абдул-Баха залишив Хайфу задля поїздки до Єгипту, де Він перебував упродовж року, проводячи зустрічі з дипломатами, представниками інтелігенції, релігійними лідерами й журналістами. Наприкінці літа 1911 року Він відплив до Європи, невдовзі зупинившись на французькому узбережжі, у Тонон-ле-Бен, перед поїздкою до Лондона.

Абдул-Баха на борту пароплава «С.С.Келтік» під час відплиття з Нью-Йорка до Ліверпуля, Англія, 5 грудня 1912 року.

10 вересня 1911 року з амвона церкви міста Темпл у Лондоні Абдул-Баха вперше у житті проголосив публічну промову. Весь наступний місяць перебування в Англії був сповнений невтомною діяльністю, осяяною Вченням Бахаулли та спрямованою на застосування його для розв’язання багатьох сучасних питань і проблем. Він виступав з публічними промовами, зустрічався з представниками преси та спілкувався з приватними особами. Дні в Лондоні, а потім у Парижі встановили розпорядок, якого Він дотримувався під час усіх наступних подорожей.

Навесні 1912 року Абдул-Баха вирушив до США й Канади, де провів наступні дев’ять місяців. Він проїхав від узбережжя до узбережжя, виступаючи перед різними аудиторіями, зустрічаючись із людьми всіх рангів і соціальних груп. Наприкінці року повернувся до Великої Британії, на початку 1913 року переїхав до Франції, потім відвідав Німеччину, Угорщину й Австрію, а в травні того ж року відплив до Єгипту і 5 грудня 1913 року — до Святої Землі.

Абдул-Баха та Його супутники біля Ейфелевої вежі в Парижі, 1912 рік.

Подорожі Абдул-Баха на Захід значною мірою сприяли поширенню Вчення Бахаулли та створенню міцних громад бахаї в Європі й Північній Америці. На обох континентах Його дуже привітно зустрічали різні шановані представники громадськості, що були занепокоєні станом сучасного суспільства й опікувалися такими питаннями, як мир, права жінок, расова рівність, соціальні реформи й моральний розвиток.

Послання, яке ніс Абдул-Баха під час своїх подорожей, було про те, що давно обіцяний час об’єднання людства настав. Він часто говорив про нагальну потребу змінити соціальні умови та створити міжнародні політичні інструменти, необхідні для встановлення миру. Ці зміни не були втілені в життя, і менш ніж два роки потому Його попередження про ймовірність всесвітнього конфлікту стали реальністю.

Світова війна

Коли почалася перша світова війна, зв’язок Абдул-Баха з бахаї за межами Святої Землі був майже цілком утрачений. У період війни Він присвятив Свій час служінню з метою задовольнити матеріальні й духовні потреби людей у містах Хайфа й Акка, особисто організуючи масштабні сільськогосподарські починання, аби запобігти голоду серед населення. У квітні 1920 року Він був удостоєний лицарського звання Британської імперії за Його служіння народу Палестини.

У роки війни Абдул-Баха написав одну з найважливіших праць періоду Свого служіння: чотирнадцять послань, відомих під загальною назвою «Скрижалі Божественного Плану», що були адресовані бахаї Північної Америки, з описом духовних якостей та викладом практичних дій, необхідних для поширення Вчення Бахаї по всьому світу.

Останні роки

У літньому віці Абдул-Баха залишався навдивовиж енергійним. Він виявляв любов і турботу не лише до бахаї в Хайфі, але й до розквітлої міжнародної громади. Його листи містили настанови, що підтримували глобальні зусилля зі створення підґрунтя її розвитку. Його спілкування з потоком паломників у Святу Землю давало додаткову можливість спрямовувати й надихати вірян у всьому світі.

Поховання Абдул-Баха в Хайфі, листопад 1921 року.

Коли 28 листопада 1921 року Він покинув цей світ у віці 77 років, понад десять тисяч людей, що були представниками численних релігій, прийшли, сповнені скорботи, вшанувати Його пам’ять. У промовах, що віддавали шану Його особистості, Абдул-Баха підносили як Того, Хто вивів людство на «Шлях Істини», і називали «стовпом миру» й уособленням «слави й величі».

Прах Абдул-Баха розміщений в одній з кімнат Святилища Баба на горі Кармель. У 2019 році почалися роботи зі зведення Святилища Абдул-Баха недалеко від саду Різван у місті Акка.

Фільм “Взірець”