ЄДНІСТЬ НАУКИ ТА РЕЛІГІЇ

ВЧЕННЯ БАХАЇ

 

 

 

«Релігія і наука — два крила, на яких підноситься у височінь людський розум і розвивається людська душа». – Абдул-Баха

Упродовж усієї історії людства дві головні системи пізнання визначали мислення — це наука і релігія. Завдяки їм організовувалась діяльність людства, пояснювалося влаштування навколишнього світу, досліджувались і розвивались приховані сили людини, будувалось її моральне та інтелектуальне життя.

Роль науки в сучасному світі важко переоцінити. Однак якщо сприймати більшість людей, як і раніше, лише як споживачів благ науково-технічного прогресу, що створюється без їхньої участі, то це й надалі призводитиме до поглиблення розриву між багатими й бідними.

Сучасні науки — це мости на шляху пізнання істинної сутності творіння. Революція в галузі засобів передачі інформації робить знання й освіту доступними величезній кількості людей у всьому світі. Науково-технічний прогрес, що відбувається в цей надзвичайно благословенний час, наближує соціальну революцію на планеті, окреслює шляхи розв’язання практичних проблем, які постали перед людством, і надає засоби для управління складним життям об’єднаного світу. Учення Бахаї говорить про те, що всі жителі землі повинні мати рівні можливості для участі в науково-технічному розвитку та відкритий доступ до благ, які несе останній.

Релігія і наука – дві необхідні системи знань, завдяки яким розвивається потенціал такої свідомості. Ці два основних способи пізнання насправді не тільки не суперечать один одному, але і є взаємозалежними.

Завдання релігії, хоча й відрізняються за своїм характером від завдань науки, є не менш значними. Для більшості людей знання про те, що за своєю природою людина є духовною істотою, є істиною. Незаперечні досягнення релігії в галузі права, мистецтва й суспільних відносин становлять зміст і сенс історії. У той чи інший спосіб релігія щоденно впливає на життя більшості жителів землі. Як свідчать події в сучасному світі, прагнення, які вона пробуджує в людях, невгасимі й вічні. Завдяки релігії люди вчилися розвивати свої духовні якості, ішли на великі жертви заради суспільного блага, прощали, виявляли великодушність і довіру, просуваючи вперед людську цивілізацію. У результаті створювалися громадські інститути, які перетворювали ці моральні цінності на загальноприйняті норми життя. Сьогодні важко навести приклад фундаментального досягнення цивілізації, моральна сила якого не живилася б невичерпним джерелоим Божественних знань.

Загальноприйнято, що в усіх сферах і на всіх рівнях людської діяльності наукові знання та вміння, які служать на благо людства, мають спиратися на духовні цінності й моральні принципи. Освіта, яка дасть можливість усім жителям землі брати участь у виробництві матеріальних цінностей, принесе користь, якщо ця участь буде сповнена духовного змісту й усвідомлення того, що існування як особистості, так і соціальних інститутів набуває сенсу лише через служіння всьому людству.

Релігія і наука — дві необхідні системи знань, завдяки яким розвивається потенціал такої свідомості. Ці два головні способи пізнання реальності не лише не суперечать один одному, але і є взаємозалежними; найкращі плоди вони приносили в ті нечасті, але щасливі моменти історії, коли визнавалася їх взаємодоповняльня сутність і вони використовувалися разом. Нові відкриття й навички, що з’являються в результаті наукового прогресу, завжди мають відповідати духовним і моральним принципам. А з іншого боку, навіть найдорожчі серцю релігійні переконання повинні мати неупереджену наукову оцінку.

«Знання є одним з дивовижних дарів Божих. Усім слід набувати його». – Бахаулла