ПРИРОДА ДУШІ

ВЧЕННЯ БАХАЇ

«Істинно говорю Я, душа людська є по суті своїй одним із знамень Божих, таїнство з Його таїнств. Се — потужне знамення Вседержителя, глашатай, що сповіщає про реальність усіх Божих світів. У глибині її приховане те, чого світ нині зовсім не в змозі осягти». – Бахаулла

Душа походить з духовних світів Бога. Вона піднесена над матерією й фізичним світом. Буття людини починається в момент зачаття, коли душа набуває зв’язку з ембріоном. Утім, цей зв’язок — не матеріальний: душа не входить у тіло, не залишає його й не займає фізичного простору. Душа не належить матеріальному світу, і її зв’язок із тілом подібний до зв’язку світла із дзеркалом, що відбиває його. Світло, яке з’являється в дзеркалі, не знаходиться всередині нього, воно випромінюється із зовнішнього джерела.

Подібно до цього душа не перебуває всередині тіла. Між душею й тілом снує особливий зв’язок, і разом вони складають людину.

Між душею й тілом, які разом складають людину, існує особливий взаємозв’язок, що діє лише впродовж земного життя. Коли взаємозв’язок уривається, душа й тіло повертаються до своїх начал: тіло — у світ тліну, душа — у духовні світи Бога. Душа, що походить з духовних царств, створена за образом і подобою Божою та здатна набувати Божественних якостей і небесних властивостей, після відокремлення від тіла продовжує свій розвиток у вічності.

«Ти питаєш Мене про природу душі. Знай воістину, що душа є зна́менням Божим, небесним самоцвітом, чию сутність не змогли осягти навіть найобізнаніші з людей і в чию таємницю не в силах проникнути жоден розум, яким би проникливим він не був. З усього творіння вона першою сповіщає про досконалість Творця свого, першою визнає славу Його, міцно тримаючись правди Його, та схиляється перед Ним у палкій любові. Якщо душа вірна Богу, вона віддзеркалить світло Його й урешті-решт повернеться до Нього. Якщо ж вона не зуміє зберегти вірність своєму Творцеві, то стане жертвою себелюбства й пристрастей і неминуче загине в їх вирії». – Бахаулла

На початку свого життя людина була зародком у материнській утробі. Там вона набула якостей та здібностей, потрібних для людського існування. У цих обмежених умовах їй були дані сили, необхідні для цього світу. У цьому світі їй потрібен зір — вона отримала його ще в тому світі. Їй потрібен слух — вона набула його там, готуючись до нового існування. Силами, необхідними в цьому світі, вона була обдарована в материнській утробі…
Тож у цьому світі людині належить підготувати себе до життя прийдешнього. Усе, що знадобиться їй у світі Царствія, вона має здобути на землі. Подібно до того як в утробі матері вона готувала себе, набуваючи властивостей, необхідних для цієї сфери буття, так і в цьому світі людина вже повинна набути якостей, необхідних їй для існування в царстві духу».
– Абдул-Баха

«А тепер про твоє питання щодо душі людської й життя її після смерті. Знай воістину, що душа, розставшись із тілом, продовжує свій розвиток, поки не досягне Божої присутності в такому образі та стані, на які не вплинуть ні кругообіг епох і віків, ні мінливості й долі світу цього. І існуватиме вона стільки, скільки існуватиме Царствіє Бога, Його владарювання, Його панування і влада. Вона розкриє знамення та якості Його і явить милосердя Його та благодіяння». – Бахаулла

«Мета, з якою Бог створив людину, полягала й вічно полягатиме в тому, щоб дозволити їй пізнати свого Творця й досягти Його Присутності. Про цю найвеличнішу мету, про цей верховний задум недвозначно свідчить будь-яка небесна Книга, будь-яке надихане Богом і ясне Писання. Хто визнав Світанок Божественного Керівництва й досяг Його священного двора, той наблизився до Бога й досяг Його Присутності — Присутності, як і є істинним Раєм; найвищі ж обителі небес — не більш ніж символ його… Той же, хто не визнав Його, прирік себе на муки віддалення — віддалення, що є ніщо інше, як цілковите ніщо й уособлення пекельного вогню. Такою є доля його, хоча зовні він може посідати найпочесніші місця на землі й сидіти на її найвищому престолі». – Бахаулла

«Створивши світ і все, що живе й рухається в ньому, побажав Він Своєю верховною необмеженою Волею обдарувати людину єдиною своєрідною відмінністю — здатністю пізнавати й любити Його, здатністю, яку слід уважати джерелом життєдайної сили й головним задумом Його творіння… На сокровенну природу кожного зі створінь вилив Він світло одного зі Своїх імен і наповнив її славою однією зі Своїх якостей. Сутність же людини зробив Він центром світла всіх імен та якостей Своїх і віддзеркаленням Самого Себе. З усіх створінь лише людина була вдостоєна такої великої милості й такого вічного дарунка». – Бахаулла

«Сили ці, що були подаровані природі людини Денним Світилом Божественних щедрот и Джерелом небесного керівництва, дрімають, однак, усередині його — подібно до того, як полум’я криється у свічі й промені сонця приховані в лампі. Мирські пристрасті можуть затьмарити сяйво таких сил подібно до того, як сонячне світло тьмяніє, упавши на вкрите пилом і брудом дзеркало. Ні свіча, ні лампа не можуть загорітися самі; так і дзеркалу ніколи не звільнитися самому від тліну, що вкриває його». – Бахаулла