БАБ

Баб — Передвісник Віри Бахаї

У середині XIX ст., одного з найбурхливіших періодів світової історії, молодий купець оголосив, що приніс послання, якому судилося перетворити життя людства. Це сталося в Персії (територія сучасного Ірану), що переживала повсюдний моральних занепад. Юнака звали Сеїд Алі-Мухаммад. Він прийняв титул «Баб», що в перекладі з арабської означає «Ворота». Його місія, що тривала лише шість років, полягала в тому, аби підготувати шлях для приходу Бахаулли — Богоявлення, Яке започаткує епоху миру та справедливості, обіцяної в усіх світових релігіях.

Заклик Баба до духовного й морального перетворення був справді революційним. Його послання схвилювало суспільство, стрімко привертаючи тисячі послідовників. Він заснував Свою самостійну релігію, надихаючи Своїх прихильників на зміну життя та здійснення великих героїчних учинків.

«Його життя є одним з найчудовіших взірців мужності, будь-коли явлених людству…» — А.Л.М. Ніколя

Пошук Обітованого

Середина XIX ст. ознаменувалася великими світовими потрясіннями. Бушували великі революції. У Європі й Північній Америці низка застарілих соціальних структур і пов’язані з ними взаємовідносини між людьми набули раптового й безпрецедентного удару через нововведення в галузях економіки, сільського господарства та промисловості. Водночас у всьому світі послідовники різних релігій почали усвідомлювати, що людство перебуває на порозі кардинальних змін, нового етапу у своєму розвитку. Чимало людей готувалися до неминучого приходу Обітованого й гаряче молилися, аби впізнати Його.

Молодий богослов мулла Хусейн був одним з таких людей, які вбачали сенс свого життя в пошуку Обітованого. Після тривалого періоду роздумів і молитов шукання привели його в Шираз. Увечері 22 травня 1844 року, коли він наблизився до міської брами, його зустрів юнак у зеленій чалмі*, що аж світився з радості. Незнайомець привітав муллу Хусейна як старого знайомого.

«Юнак, який зустрів мене за воротами Ширазу, осипав мене знаками любові й ніжної доброти, — згадував мулла Хусейн згодом. — Він щиро запросив мене до Себе додому, пропонуючи мені відпочити після важкої подорожі».

tehranБудинок Баба в Ширазі, де Він оголосив про Свою місію 23 травня 1844 року (наразі — зруйнований).

Вони провели ніч у розмовах. Мулла Хусейн був вражений, виявивши, що кожна з рис, яка має відзначати Обітованого, була притаманна цьому юнакові. Перед розставанням рано-вранці наступного дня Сеїд Алі-Мухаммад звернувся до нього з такими словами: «О ти, який першим увірував у Мене! Істинно кажу, Я є Баб, Ворота Божі… Вісімнадцять душ повинні добровільно й незалежно одна від одної прийняти Мене й взнати істину Мого Одкровення». Мулла Хусейн був вражений словами, що виливалисая з вуст Баба тієї ночі.

Упродовж кількох тижнів після оголошення Баба ще сімнадцятеро осіб, незалежно одна від одної, визнали Його положення, а потім, знехтувавши комфортом і безпекою свого колишнього життя та відмовившись від усіх своїх уподобань, вирушили поширювати Його вчення. Ці перші вісімнадцять послідовників Баба стали відомі як «Букви Живого».

Одна з них, поетеса Тахіре, відіграла ключову роль у розриві з колишнім світовим порядком, піднявши свій голос на захист духовної та інтелектуальної рівності між жінками й чоловіками. Останнім був наймолодший з них, удостоєний звання «Куддус», що означає «Пресвятий», який згодом явив таку відданість і таку мужність, які зробили його найбільш шанованим серед усіх Букв Живого.

Місія Баба

Народившись у Ширазі, місті на півдні Ірану, 20 жовтня 1819 року, Баб від народження виявляв мудрість. «З Ним неможливо поводитись як зі звичайною дитиною, — говорив Його шкільний учитель. — Він не потребує таких учителів, як я». У роки Своєї юності Баб явив такі знаки сили й величі, які ніхто не міг заперечити.

Незабаром після того як вісімнадцятеро перших людей визнали істинність Одкровення Баба, Він разом з одним зі Своїх учнів вирушив у Мекку й Медіну, де публічно проголосив Своє послання, головною метою якого було донести до людей той факт, що почався новий період в історії людства, коли буде досягнута єдність всього роду людського та зведена світова цивілізація, що процвітатиме як матеріально, так і духовно. Це станеться під впливом натхненного Богом Наставника, якого Баб називав «Той, Кого явить Бог». А Його власна місія, як оголосив Баб, — сповістити про пришестя цього обіцяного Богоявлення. Баб пояснив, що нове Богоявлення відкриє епоху миру й справедливості, обіцяння якої є в кожній релігії. Баб доручив Своїм послідовникам поширювати це послання всією країною й готувати людей до довгоочікуваного дня.

Послання Баба збудило надію й радість серед людей найрізноманітніших верств. Хоча деякі видатні мусульманські священнослужителі прийняли Баба, багато інших сприймали зростання Його впливу як загрозу своїм привілеям і владі, вважаючи, що розширення прав і можливостей людей, які проповідує Баб, навряд чи можна поєднати зі звичною їм атмосферою релігійного фанатизму. Вони засудили вчення Баба й поставили собі за мету знищити Його Самого й усіх Його послідовників. Хвилювання захопило мечеті й богословські школи, вулиці й базари по всій країні.

tehranРуїни гірської фортеці Мах-Ку, де був ув’язнений Баб.

Баб був вигнаний з рідного міста й вимушений переїжджати з місця на місце. Згодом Його заарештували й кілька разів переводили з однієї в’язниці до іншої. Але жоден із планів, складених Його ворогами, не зміг завадити поширенню Його впливу. У кожному місці, куди Його засилали, Баб виявляв потужний вплив на оточуючих, викликаючи захоплення Своїми особистими якостями як у простих містян, так і в представників світської влади. Бездушні тюремні начальники й солдати-охоронці ставали Його послідовниками. Усі намагання влади знищити Вчення Баба лише розпалювали ще більшу цікавість до Нього. Деякий час потому популярність Баба зросла до такої міри, що низка високопоставлених священнослужителів звернулася до уряду з вимогою стратити Його. Попри все бабіди, які втратили зв’язок зі своїм духовним Лідером, сміливо захищали свою віру й протистояли спробам цілком знищити їх. Тисячі Його послідовників — чоловіків, жінок і дітей — були піддані жорстоким тортурам і по-звірячому вбиті.

Страта Баба

У 1850 році мірза Такі-хан, великий візир шаха Насір-ад-Діна, наказав стратити Баба. Коли 9 липня охоронці прийшли в тюремну камеру, щоб відвести Його на місце страти, Баб сказав їм, що «жодна земна влада» не зможе примусити Його замовкнути, поки Він не закінчить диктувати Своєму секретареві те, що повинен встигнути сказати. Тисячі людей зібралися на дахах будинків, що входили на казармений майдан у місті Тебризі, де мав відбутися розстріл Баба. У час страшенної полуденної спеки Його підвісили на мотузках на стіні казарми, зв’язавши разом з одним юнаком, Його послідовником, який попросив прийняти смерть разом з Ним. Полк зі 750 солдат відкрив вогонь, зробивши загалом три залпу. Коли пороховий дим розвіявся, виявилося, що біля стіни залишився стояти лише Його послідовник, живий та неушкоджений, а Баба не було. Мотузки, на яких їх підвішували, були перебиті кулями. Деякий час потому Баба знайшли в Його камері, де Він завершував перервану розмову зі Своїм секретарем.

«Тепер ви можете зробити те, що збиралися», — сказав своїм тюремщикам Баб. Його знову вивели на майдан. Однак полк, який стріляв першого разу, відмовився робити це вдруге. Урешті-решт викликали інший підрозділ, і наказали йому виконати це завдання. Цього разу Баба та Його молодого послідовника розірвало на шматки. Пилова буря охопила місто, затинаючи світло сонця аж до ночі.

У 1909 році останки Баба, які більші ніж півстоліття зберігали Його послідовники, були перевезені на Святу Землю й поховані на горі Кармель. Сьогодні чудова Усипальниця Баба підноситься в оточенні пишних садів і фонтанів у сяйві слави. Це місце стало символом торжества Справи, яку Він проголосив серед шаленого опору численних ворогів. Мільйони людей у всьому світі вважають Баба натхненним Богом Передвісником Віри Бахаї та благоговійно звертаються до Його Писань, аби знайти там «величне Світло Боже».

«Я — Таємничий Храм, який звела Десниця Всемогутнього. Я — Лампада, що запалена в цій ніші Перстом Божим і випромінює невгасиме світло. Я — Полум’я того небесного Вогню, що горів над Синаєм у благословенному Місці й що сховане в серцевині Неопалимої Купини». — Баб